Moje Ves

Жити в цьому селі важче, ніж здається,
черевики нон-стоп у багнюці, на роботі погана зарплата,
звірі стрибають тут із кнайпи просто в авто,
дванадцятирічні шмаркачі тут скидаються на джойнт.
Розбита зупинка, найкращий магазин — у в'єтнамця,
нове футбольне поле, яке нас нікуди не приведе,
дороги такі діряві, що можна й подрочити,
а люди такі приємні, що я радше піду повішуся.
Я не сердитимусь, якщо хоч один день
ви не кришитимете на мій тротуар плітки, що вилізли з чужих пащ.
Я на сто відсотків певен, що це був не я, а мій чорний пес Бен,
що це був не я, а мій чорний пес Бен.

Тут нічого не відбувається, час зупинився,
нескінченна петля, що може зламати шию,
нудьга чигає на тебе за кожним рогом,
заправці з цілодобовою роботою одразу скажи «прощавай».
Не йди сюди прямо за носом, упав би від смороду,
біогазова станція тут усюди панує.
Хто зі мною повстане, хто зі мною повстане?
Я кличу до зброї, я кличу до зброї.

Усюди камери, усюди прозорливі обличчя,
один одному палиці під ноги кидають,
чесні громадяни тішать поліцію,
передають інформацію, а що правда — їм байдуже.
Щебечуть, як ластівки, і рота їм не закриєш,
я б страшенно хотів володіти мистецтвом вуду.
Маємо тут дуже родючу землю, та що мені з того,
коли врожай іде на чужу землю.
Потай вирощені шишки з моєї самиці
нацистські покидьки з цього села пхають у свої бонги,
а їхні голови порожніші за картонну коробку.

Тут нічого не відбувається, час зупинився,
нескінченна петля, що може зламати шию,
нудьга чигає на тебе за кожним рогом,
заправці з цілодобовою роботою одразу скажи «прощавай»,
одразу скажи «прощавай», одразу скажи «прощавай».