Já už vím

Я хотів би вміти літати, так, як літає птах,
лише змахнути крилами, сказати па-па,
з висоти на все це насрати, нічого вже не брати близько до серця
і з рештою надії рушити кудись далі,

Я хотів би вміти літати, так, як літає птах,
лише змахнути крилами, сказати па-па,
з висоти на все це насрати, нічого вже не брати близько до серця
і з рештою надії рушити кудись далі,

кудись туди,
де не панує гордість, дурний обман,
і люди не знають лише «дай-дай».
Мої нерви мусять бути міцнішими за сталь танка,
я дивлюся на це згори, ніби я стояв
на вершині Монблану.
Інь і ян давно вже не діють,
усе добре, що я роблю, завжди обертається на погане,
доля мені все відплачує, я нон-стоп за це розплачуюсь,
але прийде час, коли я переверну ту карту.

Я вже знаю, що сталося, мало статися,
усе це доля, немає сенсу з цим, бляха, боротися.
Я вже знаю, часом це важче, ніж здається,
це справді гидота, що доля тобі часом готує.

Життя дає мені по дупі, справді на повну,
всі куточки свого життя я, мабуть, уже відвідав,
я вигріб кожне лайно, яке мені тут хтось підготував,
до чого я торкався, те я завжди псував.

Мрії перетворилися на прах, у моїх очах лишився сам страх,
що ж буде далі, чекаю, коли прийде наступний крах,
що знову зіпсується, хто мене знову підставить,
серед нас є такі, хто встромить мені ножа в спину.

Я вже знаю, що сталося, мало статися,
усе це доля, немає сенсу з цим, бляха, боротися.
Я вже знаю, часом це важче, ніж здається,
це справді гидота, що доля тобі часом готує.

Зрада, біль,
поганий кінець,
місто чи село,
самі дурні, егоїсти,
хочуть бачити, як я згорю,
хочуть бачити мене внизу,
тож вилижи, чувак.